Отворено писмо до Патриарха и Св. Синод на СПЦ / Open letter to Patriarch and Council of Bishops of the Orthodox Church of Serbia (RU) (GR) (EN) (SRB) (UKR)



***
(BG)  Отворено писмо до Патриарха и Светия Синод на Сръбската Православна Църква от Dmytro Horyevoy и Tatiana Derkatch от НПО „Център за религиозна сигурност“ – Киев, Украйна
(RU)  Открытое письмо Патриарху и Архиерейскому Собору Сербской Православной Церкви
(GR)  Ανοικτή επιστολή προς τον Πατριάρχη Ειρηναίο και την Ιερά Σύνοδο της Ορθόδοξης Εκκλησίας της Σερβίας
(EN)  Open letter to Patriarch and Council of Bishops of the Orthodox Church of Serbia
(SRB)  Отворено писмо Патријарху и Архијерејском сабору Српске православне цркве
(UKR)  Відкритий лист Патріарху та Архієрейському Собору Сербської Православної Церкви


*(RU)*

Открытое письмо Центра религиозной безопасности, который руководит интернет-проектом Cerkvarium, Патриарху Иринею и Архиерейскому Собору Сербской Православной Церкви

Архиепископу Печскому, митрополиту Белград-Карловацкому, Патриарху Сербскому Иринею Архиерейскому Собору  Сербской Православной Церкви Ваше Блаженство! Ваши Высокопреосвященства! С глубоким огорчением и болью украинские верующие восприняли негативную позицию Архиерейского собора Сербской церкви в целом, и Вашу в частности, по отношению к предоставлению автокефалии Православной Церкви Украины. Вот уже 27 лет украинское православие находилось в состоянии глубочайшего кризиса, будучи разделенным из-за эгоистичных амбиций Русской церкви, стремящейся к всеправославному господству. И все эти годы Русская церковь не продвинулась ни на шаг к прекращению взаимного раскола. Более того, его Блаженство патриарх Кирилл и вовсе заявил, что границы Русской Церкви нерушимы, и это окончательно ставит в тупик любые попытки разрешить украинскую каноническую аномалию. Но как только его Всесвятость Вселенский патриарх Варфоломей взялся разрешить эту каноническую аномалию и вернуть в церковное общение миллионы украинцев, на него обрушились обвинения во всевозможных грехах. К сожалению, к этому присоединились и Ваше Блаженство и некоторые из ваших преосвященных. Вы обвиняете Вселенского патриарха в том, что он якобы вмешался в дела другой Поместной Церкви, дав Украине автокефалию. Но в этом году вы торжественно празднуете 800-летие собственной, Сербской автокефалии, которую дал Вселенский патриарх, несмотря на то, что сербские земли были в канонической юрисдикции Охридского архиепископа Димитрия (Хоматиана), который протестовал против этого. Первого автокефального Сербского архиепископа Савву (Неманича) вы почитаете святым. Так почему же в зеркальной украинской ситуации вы поддерживаете протестующих, а не просящих? Вы же сами прошли болезненный путь обретения церковной независимости? Неужели ваше сочувствие можно затмить сиюминутными, политическими факторами? Вы говорите о том, что нельзя принять в общение отлученных от церкви анафемой. Но разве ваших преосвященных предшественников не предавали анафеме и не принимали потом в церковное общение? Напомним, что за самовольное провозглашение патриархата Вселенский патриарх Каллист предал анафеме короля Стефана Душана, Печского патриарха Иоанникия и все сербское духовенство. Но спустя 29 лет Вселенский патриархат признал Сербскую автокефалию и снял анафему. Точно так же, как это было и в Украине. Через 27 лет после учреждения Киевского патриархата Вселенский патриарх признал Украинскую автокефальную церковь, причем в статусе митрополии. Вас признали в статусе патриархата, т.е. в более привилегированном положении, нежели нас, и Вы при этом осуждаете нас? Вы утверждаете, что нельзя принимать в общение тех, кто был рукоположен в расколе. Но разве не ваш блаженной памяти предшественник в 1991 г. принял в общение епископа Иринея (Ковачевича), который был рукоположен представителями непризнанной тогда Украинской Автокефальной Православной Церкви. Напомним, что приняли его без повторной хиротонии, а значит, признали хиротонию, совершенную в УАПЦ. Вам, Ваше Блаженство, это должно быть хорошо известно, ведь Вы на тот момент входили в состав комиссии, которая проводила переговоры по поводу признания раскольников без дополнительных хиротоний, т.е. точно так же, как и признали украинских епископов из ранее не признанных юрисдикций. Вы говорите, что автокефалия украинской церкви есть вопрос не канонический, а политический. Однако можете ли вы привести примеры, когда на учреждение автокефалий после Вселенских соборов не влияли политические процессы? В 1878 г. по Берлинскому договору Сербия получила политическую самостоятельность, а в 1879 г. Константинопольский Патриарх Иоаким III издал грамоту, которой признал и автокефалию Сербской Православной Церкви. В грамоте, в частности, говорилось: «Ввиду того, что благочестивая и Богом хранимая Сербия получила политическую независимость и что благочестивый, Богом утвержденный, премилостивый князь ее государь Милан Обренович IV и преосвященный Архиепископ Белградский и Митрополит Сербии господин Михаил, от имени честного клира и благочестивого народа обратились к нам с письмами и сообразно с политической независимостью пожелали и церковную независимость, смиренность наша вместе со святым нашим Синодом преосвященных митрополитов, нашими по Святому Духу любезными братьями и сослужителями, собрались… и, по изволению Святого Духа, нашли, что просьба их уместна и со святыми правилами и церковной практикой согласна. Поэтому далее этим же Синодальным актом Церковь Сербскую признаем и объявляем за духовную нашу сестру, а всем Православным Церквам препоручаем признавать ее за таковую же и поминать ее именем «Святая, самостоятельная Церковь княжества Сербского». Вы получили автокефалию через год после обретения политической независимости, а мы ждали этого события 27 лет, и вы нас за это осуждаете? Вы неоднократно заявляли, что предоставление автокефалии должно происходить по канонам. Не могли бы вы уточнить, по каким именно канонам, какого собора? Если речь идет о той процедуре, которая была согласована всеми Церквями перед Всеправославным собором на Крите в 2016 году, то она не была окончательно принята и утверждена именно из-за отсутствия Русской церкви. Поэтому на данный момент существует «старый порядок», по которому именно Константинополь может самостоятельно решать такие проблемы. Вы утверждаете, что светская власть Украины не имеет права вмешиваться в церковные дела. Но не ваш ли король Стефан Душан, будучи светским правителем, самочинно созвал церковный собор в 1346 г. и односторонне провозгласил патриарший статус Печской архиепископии? Не его ли вы почитаете национальным героем? Так почему же то, что вы позволили себе, вы не позволяете нам? Вы так последовательно критикуете вмешательство политиков в церковные дела, имея ввиду обращения Президента и Парламента Украины к Вселенскому патриарху, но никогда не критиковали действий Президента и Правительства России. Ни когда он легализовал раскольников из РПЦЗ в 2007 г., ни когда у вашей церкви забирали часть территорий. Последнее произошло в середине ХХ века. После II Мировой войны и создания Варшавского блока, вы под давлением СССР вынуждены были отказаться от юрисдикции над Чехословакией, о чем есть официальные документы ‒ постановление Священного Синода Сербской Православной Церкви от 15 мая 1948 года. Не испытываете ли вы чувство боли и национального унижения от того, что вы поддерживаете тех, кто сам отобрал у вас часть вашей канонической территории? Вы выражаете особую благодарность России за освобождение от османского ига. Но мы хотим вам напомнить, что в составе армии Российской империи воевали и украинцы. В русско-турецких войнах, когда была освобождена Сербия, участвовали Волынский, Киевский, Таврический, Малороссийский, Сумской, Екатеринославский, Харьковский, Мариупольский, Подольский, Житомирский, Лубенский, Галицкий, Бугский, Путивльский, Чугуевский, Изюмский, Азовский, Днепровский, Украинский, Одесский, Херсонский, Ахтырский и Нежинский полки, в которых воевали этнические украинцы. Наши предки отдавали свои жизни за освобождение вашей страны, а вы даже не упоминаете о них, отдавая всю славу и благодарность России, которая и сейчас убивает украинцев на их собственной земле на Донбассе. Кстати, современная Российская Федерация официально не является правопреемницей Российской Империи, поэтому юридических оснований для каких-либо монопольных претензий Москвы на эти подвиги нет. Кроме того, глубинными причинами начала русско-турецкой войны были отнюдь не благородные мотивы России помочь братьям-славянам освободиться от османского ига. А именно реванш за поражение в Крымской войне. Ситуация в Сербии в этой большой геополитической игре и стала лишь разменной монетой и поводом к вторжению России на Балканы, а не истинной его причиной. Вы утверждаете, что Украина – это каноническая территория Русской Православной Церкви. Но разве вы не знаете, что каноническая территория Московского патриархата, признанная собором Восточных патриархов, охватывала лишь северные территории, которыми владело Московское царство по состоянию на 1593 год, и Киевская митрополия в эти территории не входила? Недавно архиерей вашей церкви архиепископ Иоанн (Вранишковский) подтвердил это, заявив, что у Сербии есть Томос на Северную Македонию, а у РПЦ на Украину ‒ нет. Вы заявляете, что украинский вопрос должна решать только Русская Церковь, но как мы можем ждать признания нашей церковной независимости от оккупанта, который аннексировал часть наших территорий? Боль от аннексии Крыма соизмерима с вашей болью о Косово и Метохии. Кому как не вам понять нас? Можете ли вы себе представить, что вопрос вашей автокефалии решался бы Албанской церковью? Но ведь подобного вы требуете от нас. Многие считают, что одной из причин лояльности Сербской церкви к России является огромная финансовая поддержка от этого государства, в том числе и на строительство самого большого собора на Балканах – храма св. Саввы в Белграде. Но разве можно за храм продавать христианскую совесть и каноническую справедливость? У многих возникает недоумение, зачем Сербской церкви такой большой храм, построить который она своими усилиями не может? Как можно проповедовать о смирении и грехе тщеславия, и одновременно входить в огромный неоплатный долг перед Россией, пытаясь продемонстрировать свое хрупкое величие за чужой счет? Разве это не гордыня? История вашей Святой Церкви богата на различные противоречивые эпизоды. Мы не виним вас за это, мы все понимаем и с должным православным смирением принимаем эти страницы истории. Мы лишь хотим, чтобы вы относились к нам с терпением и пониманием и не требовали от нас того, что не смогли в свое время сделать сами. Разве это не лукавство, разве это не нарушение заветов Господа нашего Иисуса Христа? Единственно возможным выходом из такой неприятной ситуации может быть признание вашей Святой Церковью ее новорожденной сестры ‒ Православной Церкви Украины во главе с Его Блаженством митрополитом Киевским и всей Украины Епифанием.   Пребывая в верности Верховному Архиерею  Господу нашему Иисусу Христу, возносим к Нему наши молитвы за Вас и ваш народ,  с братской христианской любовью, Дмитрий Горевой и Татьяна Деркач  Общественная организация «Центр религиозной безопасности», Киев, Украина.

Источник: Cerkvarium

*(GR)*

Ανοικτή επιστολή του Κέντρου Θρησκευτικής Ασφάλειας, που διαχειρίζεται το διαδικτυακό πρόγραμμα Cerkvarium, προς τον Πατριάρχη Ειρηναίο και την Ιερά Σύνοδο της Σερβικής Ορθόδοξης Εκκλησίας

Προς Τον Μακαριώτατο Αρχιεπίσκοπο Πεκίου, Μητροπολίτη Βελιγραδίου και Καρλοβικίου,  Πατριάρχη Σερβίας κ.κ. ΕΙΡΗΝΑΙΟ.  Προς την Ιερά Σύνοδο των Επισκόπων της Σερβικής Ορθόδοξης Εκκλησίας.  Μακαριώτατε! Σεβασμιώτατοι!  Με βαθιά θλίψη και πόνο, οι Ουκρανοί πιστοί αντιλαμβάνονται την αρνητική θέση της Ιεράς Συνόδου των Επισκόπων της Σερβικής Ορθόδοξης Εκκλησίας στο σύνολό της, και ιδιαίτερα την δική σας, όσον αφορά τη χορήγηση αυτοκεφαλίας στην Ορθόδοξη Εκκλησία της Ουκρανίας. Για 27 χρόνια, η Ορθοδοξία στην Ουκρανία βρίσκεται σε κατάσταση βαθύτατης κρίσης, διχασμένη λόγω των εγωιστικών φιλοδοξιών της Ρωσικής Εκκλησίας, η οποία επιδιώκει πανορθόδοξη κυριαρχία. Και όλα αυτά τα χρόνια η Ρωσική Εκκλησία δεν έκανε το παραμικρό βήμα για τον τερματισμό ενός αμοιβαίου σχίσματος. Επιπλέον, ο Μακαριώτατος Πατριάρχης Κύριλλος δήλωσε ότι τα σύνορα της Ρωσικής Εκκλησίας είναι απαραβίαστα, προκαλώντας έτσι απόλυτη εμπλοκή σε κάθε προσπάθεια επίλυσης της ουκρανικής κανονικής ανωμαλίας. Αλλά μόλις ο Παναγιώτατος Οικουμενικός Πατριάρχης Βαρθολομαίος ανέλαβε να λύσει αυτήν την κανονική ανωμαλία και να επιστρέψει εκατομμύρια Ουκρανούς στην κοινωνία της Εκκλησίας, κατηγορήθηκε για κάθε είδους αμαρτίες. Δυστυχώς, η Μακαριότητά σας και μερικοί από τους επισκόπους σας προσχώρησαν σε αυτό. Κατηγορείτε τον Οικουμενικό Πατριάρχη ότι δήθεν παρεμβαίνει στις υποθέσεις μιας άλλης Τοπικής Εκκλησίας δίνοντας αυτοκεφαλία στην Ουκρανία. Αλλά φέτος γιορτάζετε επίσημα τη 800ή επέτειο της δικής σας Σερβικής Αυτοκεφαλίας, που δόθηκε από τον Οικουμενικό Πατριάρχη, παρά το γεγονός ότι τα Σερβικά εδάφη βρίσκονταν στην κανονική δικαιοδοσία του Αρχιεπισκόπου Οχρίδος Δημητρίου (Χωματηνού ή Χωματιανού), ο οποίος διαμαρτυρήθηκε εναντίον αυτού του γεγονότος. Τιμάτε τον πρώτο αυτοκέφαλο Σέρβο Αρχιεπίσκοπο Σάββα (Νεμάνιτς) ως άγιο. Γιατί λοιπόν, σε παρόμοια κατάσταση στην Ουκρανία, υποστηρίζετε τους διαμαρτυρόμενους και όχι τους αιτούντες; Εσείς οι ίδιοι αποκτήσατε την εκκλησιαστική ανεξαρτησία σας με πολύ κόπο. Είναι δυνατόν η συμπάθειά σας να επισκιάζεται από εφήμερους πολιτικούς παράγοντες;  Λέτε ότι είναι αδύνατο να δεχθείτε σε κοινωνία όσους έχουν αφοριστεί με ανάθεμα. Αλλά οι επιφανείς προκάτοχοί σας δεν είχαν αφοριστεί με ανάθεμα και αργότερα έγιναν αποδεκτοί στην εκκλησιαστική κοινωνία; Θα υπενθυμίσουμε ότι για την αυθαίρετη ανακήρυξη της πατριαρχίας ο Οικουμενικός Πατριάρχης Κάλλιστος αναθεμάτισε τον βασιλιά Στέφανο Ντουσάν, τον Πατριάρχη Πεκίου Ιωαννίκιο Β΄ και όλον τον σερβικό κλήρο. Αλλά μετά από 29 χρόνια το Οικουμενικό Πατριαρχείο αναγνώρισε τη Σερβική αυτοκεφαλία και ανακάλεσε το ανάθεμα. Όπως και στην Ουκρανία. 27 χρόνια μετά την ίδρυση του Πατριαρχείου Κιέβου, ο Οικουμενικός Πατριάρχης αναγνώρισε την Αυτοκέφαλη Εκκλησία της Ουκρανίας, και μάλιστα ως Μητρόπολη. Αναγνωριστήκατε ως Πατριαρχείο, δηλαδή σε μια πιο προνομιούχα θέση από εμάς, και την ίδια ώρα μας καταδικάζετε; Υποστηρίζετε ότι είναι αδύνατο να δεχτείτε σε κοινωνία όσους χειροτονήθηκαν στο σχίσμα. Αλλά μήπως ο αγαθής μνήμης προκάτοχός σας το 1991 δεν αποδέχθηκε σε κοινωνία τον Επίσκοπο Ειρηναίο Κοβάσεβιτς, ο οποίος είχε χειροτονηθεί από εκπροσώπους της τότε μη αναγνωρισμένης Ουκρανικής Αυτοκέφαλης Ορθόδοξης Εκκλησίας; Θα υπενθυμίσουμε ότι έγινε δεκτός χωρίς αναχειροτονία, πράγμα που σημαίνει ότι αναγνώρισαν τη χειροτονία που πραγματοποιήθηκε στην Ουκρανική Αυτοκέφαλη Ορθόδοξη Εκκλησία. Και εσείς, Μακαριώτατε, θα πρέπει να το γνωρίζετε καλά αυτό, διότι εκείνη την περίοδο ήσασταν μέρος της επιτροπής που διαπραγματεύτηκε την αναγνώριση των σχισματικών χωρίς αναχειροτονίες, δηλαδή με τον ίδιο τρόπο που αναγνωρίστηκαν οι προερχόμενοι από προηγουμένως μη αναγνωρισμένες δικαιοδοσίες Ουκρανοί επίσκοποι. Λέτε ότι η αυτοκεφαλία της Ουκρανικής Εκκλησίας δεν είναι ένα κανονικό ζήτημα, αλλά ένα πολιτικό ζήτημα. Ωστόσο, μπορείτε να δώσετε παραδείγματα που να δείχνουν ότι η ίδρυση Αυτοκεφάλων Εκκλησιών μετά τις Οικουμενικές Συνόδους δεν επηρεάστηκε από πολιτικές διαδικασίες; Το 1878, σύμφωνα με τη Συνθήκη του Βερολίνου, η Σερβία απέκτησε πολιτική ανεξαρτησία και το 1879 ο Πατριάρχης Κωνσταντινουπόλεως Ιωακείμ ο Γ΄ εξέδωσε έναν Τόμο, με τον οποίο αναγνώρισε επίσης την αυτοκεφαλία της Σερβικής Ορθόδοξης Εκκλησίας. Ο Τόμος αυτός αναφέρει ειδικότερα ότι:  «Τοιγαρούν της ευσεβεστάτης και θεοφρουρήτου ηγεμονίας της Σερβίας τη άνωθεν προνοία κρατυνθείσης και μεγαλυνθείσης έναγχος, και την ολοσχερή πολιτικήν αυτής ανεξαρτησίαν απολαβούσης, του δε ευσεβεστάτου, θεοστηρίκτου και Γαληνοτάτου ηγεμόνος αυτής Μιλάνου του Δ΄ Οβράνοβιτζ και του πανιερωτάτου Αρχιεπισκόπου Βελιγραδίου και Μητροπολίτου Σερβίας κυρίου Μιχαήλ, εν ονόματι του τ’ ευαγούς κλήρου και του ευσεβούς λαού διά γραμμάτων προς ημάς ανενεχθέντων και ανάλογον τη πολιτική εκκλησιαστικήν ανεξαρτησίαν και αυτοδιοίκησιν εξαιτησαμένων, η Μετριότης ημών μετά της περί ημάς αγίας Συνόδου των ιερωτάτων Μητροπολιτών, των εν αγίω πνεύματι αγαπητών ημών αδελφών και συλλειτουργών συνελθόντες … και συνδιασκεψάμενοι εν αγίω πνεύματι και την αίτησιν αυτών εύλογον και προς το πνεύμα των ιερών Κανόνων και τας κατά καιρούς εκκλησιαστικάς πράξεις κατά πάντα συνάδουσαν ευρόντες,  …  ούτω δει και επί τούτοις καθισταμένην διά τούδε του Συνοδικού Τόμου του αγίου εν τη ηγεμονία της Σερβίας εκκλησίαν, επιγινώσκομεν και ανακηρύττομεν πνευματικήν ημών αδελφήν και πάσαις ταις ανά την οικουμένην ορθοδόξοις εκκλησίαις επισυνιστώμεν τοιαύτην αναγνωρίζεσθαι και μνημονεύεσθαι τω ονόματι «η αγία αυτοκέφαλος Εκκλησία της Σερβικής ηγεμονίας». Λάβατε την αυτοκεφαλία ένα χρόνο μετά την απόκτηση πολιτικής ανεξαρτησίας και καταδικάζετε εμάς που περιμέναμε αυτό το γεγονός επί 27 χρόνια; Έχετε επανειλημμένα δηλώσει ότι η χορήγηση αυτοκεφαλίας πρέπει να γίνεται σύμφωνα με τους Κανόνες. Θα μπορούσατε να διευκρινίσετε ποιους ακριβώς Κανόνες και ποιας Συνόδου εννοείτε; Αν μιλάμε για τη διαδικασία που συμφωνήθηκε από όλες τις εκκλησίες ενόψει της Αγίας και Μεγάλης Συνόδου της Κρήτης το 2016, τότε αυτή δεν υιοθετήθηκε και δεν εγκρίθηκε τελικά ακριβώς λόγω της απουσίας της Ρωσικής Εκκλησίας. Επομένως, επί του παρόντος υπάρχει μόνο μια «παλαιά τάξη» σύμφωνα με την οποία η Κωνσταντινούπολη μπορεί μόνη της και ανεξάρτητα να επιλύσει αυτά τα ζητήματα. Υποστηρίζετε ότι οι κοσμικές αρχές της Ουκρανίας δεν έχουν δικαίωμα να παρεμβαίνουν σε εκκλησιαστικά θέματα. Αλλά μήπως ο βασιλιάς σας Στέφανος Ντουσάν, που ήταν κοσμικός άρχοντας, δεν ήταν αυτός που συγκάλεσε αυθαίρετα εκκλησιαστική σύνοδο το 1346 και ανακήρυξε μονομερώς το πατριαρχικό καθεστώς της Αρχιεπισκοπής Πεκίου; Δεν τον θεωρείτε εθνικό σας ήρωα; Γιατί λοιπόν δεν μας επιτρέπετε πράγματα που επιτρέπετε στον εαυτό σας; Διαρκώς επικρίνετε την παρέμβαση των πολιτικών στις εκκλησιαστικές υποθέσεις, έχοντας κατά νου τις εκκλήσεις του Προέδρου και του Κοινοβουλίου της Ουκρανίας στον Οικουμενικό Πατριάρχη, αλλά ποτέ δεν έχετε επικρίνει τις ενέργειες του Προέδρου και της Κυβέρνησης της Ρωσίας. Ούτε όταν νομιμοποίησε τους σχισματικούς της Ρωσικής Ορθόδοξης Εκκλησίας Εκτός Ρωσίας (ROCOR) το 2007, ούτε όταν κάποια εδάφη αφαιρέθηκαν από την Εκκλησία σας. Το τελευταίο συνέβη στα μέσα του εικοστού αιώνα, μετά τον Δεύτερο Παγκόσμιο Πόλεμο και τη δημιουργία του Συμφώνου της Βαρσοβίας, όταν, υπό την πίεση της ΕΣΣΔ, αναγκασθήκατε να εγκαταλείψετε τη δικαιοδοσία σας στην Τσεχοσλοβακία. Και υπάρχουν επίσημα έγγραφα για το γεγονός: η απόφαση της Ιεράς Συνόδου της Σερβικής Ορθόδοξης Εκκλησίας της 15ης Μαΐου 1948. Αισθάνεστε καθόλου πόνο ή εθνική ταπείνωση επειδή υποστηρίζετε αυτούς τους ίδιους που αφαίρεσαν τμήματα της κανονικής σας επικράτειας; Εκφράζετε ιδιαίτερη ευγνωμοσύνη στη Ρωσία για την απελευθέρωσή σας από τον Οθωμανικό ζυγό. Αλλά θέλουμε να σας υπενθυμίσουμε ότι Ουκρανοί πολέμησαν ως μέρος του στρατού της Ρωσικής Αυτοκρατορίας. Στους Ρωσοτουρκικούς πολέμους, όταν απελευθερώθηκε η Σερβία, πολέμησαν συντάγματα από περιοχές όπως: Βολύν, Κίεβο, Ταυρική, Μικρά Ρωσία, Σούμι, Αικατερίνοσλαβ, Χάρκοβο, Μαριούπολη, Ποδίλια, Ζιτόμιρ, Λούμπνι, Γαλικία, Μπαγκ, Πουτίβλ, Τσουχουίβ, Ιζιούμ, Αζόφ, Ντνιπροπετρόφσκ, Ουκρανία, Οδησσό, Χερσώνα, Ακτίρκα, Νιζίν. Σε αυτά τα συντάγματα συμμετείχαν και Ουκρανοί. Οι πρόγονοί μας έδωσαν τη ζωή τους για την απελευθέρωση της χώρας σας και εσείς δεν τους αναφέρετε καν, δίνοντας όλη τη δόξα και την ευγνωμοσύνη στη Ρωσία, η οποία εξακολουθεί να σκοτώνει Ουκρανούς στην ίδια τη γη τους, στο Ντομπάς. Παρεμπιπτόντως, η σύγχρονη Ρωσική Ομοσπονδία δεν είναι επίσημα ο νόμιμος διάδοχος της Ρωσικής Αυτοκρατορίας, επομένως δεν υπάρχουν νομικά ερείσματα ώστε να μονοπωλεί η Μόσχα αυτά τα κατορθώματα. Επιπλέον, η βαθύτερη αιτία για την έναρξη του Ρωσοτουρκικού πολέμου δεν ήταν καθόλου τα ευγενή κίνητρα της Ρωσίας να βοηθήσει τους Σλάβους αδελφούς να απελευθερωθούν από τον Οθωμανικό ζυγό, αλλά μάλλον η εκδίκηση για την ήττα της στον Κριμαϊκό πόλεμο. Η κατάσταση στη Σερβία σε αυτό το μεγάλο γεωπολιτικό παιχνίδι κατέστη μόνο ένα διαπραγματευτικό χαρτί και η πρόφαση για την εισβολή της Ρωσίας στα Βαλκάνια, και όχι ο πραγματικός λόγος για αυτό. Ισχυρίζεστε ότι η Ουκρανία είναι το κανονικό έδαφος της Ρωσικής Ορθόδοξης Εκκλησίας. Αλλά δεν γνωρίζετε ότι η κανονική επικράτεια του Πατριαρχείου Μόσχας, που αναγνωρίστηκε από το Συμβούλιο των Πατριαρχών της Ανατολής, κάλυπτε μόνο τις βόρειες περιοχές που ανήκαν στον τσάρο της Μόσχας μέχρι το 1593 και ότι η Μητρόπολη του Κιέβου δεν συμπεριλαμβάνονταν σε αυτές τις περιοχές; Πρόσφατα, ο δικός σας Αρχιεπίσκοπος Αχρίδος Ιωάννης Βρανισκόφσκι το επιβεβαίωσε, δηλώνοντας ότι η Σερβία έχει Τόμο για τη Βόρεια Μακεδονία, ενώ η Ρωσική Ορθόδοξη Εκκλησία δεν έχει για την Ουκρανία. Δηλώνετε ότι το Ουκρανικό Ζήτημα πρέπει να επιλυθεί μόνο από τη Ρωσική Εκκλησία, αλλά πώς μπορούμε να αναμένουμε την αναγνώριση της ανεξαρτησίας της Εκκλησίας μας από τον κατακτητή, ο οποίος έχει προσαρτήσει μέρος των εδαφών μας; Ο πόνος για την προσάρτηση της Κριμαίας είναι ανάλογος με τον πόνο σας για την Επαρχία Κοσσυφοπεδίου και Μετοχίων. Ποιος άλλος μπορεί να μας καταλάβει; Μπορείτε να φανταστείτε ότι το ζήτημα της αυτοκεφαλίας σας θα έπρεπε να κριθεί από την Αλβανική Εκκλησία; Αλλά αυτό απαιτείτε από εμάς. Πολλοί πιστεύουν ότι ένας από τους λόγους για την αφοσίωση της Σερβικής Εκκλησίας στη Ρωσία είναι η τεράστια οικονομική υποστήριξη του κράτους αυτού, συμπεριλαμβανομένης της κατασκευής του μεγαλύτερου καθεδρικού ναού στα Βαλκάνια - του ναού του Αγίου Σάββα στο Βελιγράδι. Αλλά είναι δυνατόν να πωληθεί η χριστιανική συνείδηση και η κανονική δικαιοσύνη για ένα ναό; Πολλοί άνθρωποι αναρωτιούνται γιατί η Σερβική Εκκλησία έχει έναν τόσο μεγάλο ναό, τον οποίο δεν μπορεί να οικοδομήσει με δικές της προσπάθειες; Πώς μπορείτε να κηρύξετε για την ταπεινοφροσύνη και την αμαρτία της ματαιοδοξίας και ταυτόχρονα να εισέλθετε σε ένα τεράστιο απλήρωτο χρέος προς τη Ρωσία, προσπαθώντας να επιδείξετε ένα εύθραυστο μεγαλείο σε βάρος κάποιου άλλου; Δεν είναι αυτό υπερηφάνεια; Η ιστορία της Αγίας Εκκλησίας σας είναι πλούσια σε διάφορα αμφιλεγόμενα περιστατικά. Δεν σας κατηγορούμε γι’ αυτό, καταλαβαίνουμε τα πάντα και με την επιβαλλόμενη ορθόδοξη ταπεινότητα αποδεχόμαστε αυτές τις σελίδες της ιστορίας. Θέλουμε μόνο να μας μεταχειριστείτε με υπομονή και κατανόηση και να μην ζητάτε από εμάς αυτό που εσείς δεν μπορέσατε να κάνετε στον καιρό σας. Δεν είναι αυτό πονηρία, δεν είναι αυτό παραβίαση των εντολών του Κυρίου μας Ιησού Χριστού; Η μόνη δυνατή διέξοδος από μια τέτοια δυσάρεστη κατάσταση είναι η αναγνώριση από την Αγία σας Εκκλησία της νεογέννητης Αδελφής της - της Ορθόδοξης Εκκλησίας της Ουκρανίας, με επικεφαλής τον Μακαριώτατο Μητροπολίτη Κιέβου και πάσης Ουκρανίας Επιφάνιο. Πιστοί στον Μέγα Αρχιερέα, τον Κύριό μας Ιησού Χριστό, προσευχόμαστε σε Εκείνον για εσάς και το λαό σας, με αδελφική χριστιανική αγάπη. Dmytro Horyevoy και Tetyana Derkatch Μη κυβερνητική οργάνωση «Κέντρο Θρησκευτικής Ασφάλειας», Κίεβο, Ουκρανία.

Πηγή: Cerkvarium

*(EN)*

Open letter from Religious Security Centre, which manage internet-project Cerkvarium, to Patriarch Irinej and Council of Bishops of the Serbian Orthodox Church

To Archbishop of Pech, Metropolitan of Belgrade and Karlovac Serbian Patriarch Irinej To the Holy Council of Bishops of the Serbian Orthodox Church Your Beatitude! Your Eminences! With deep chagrin and pain, Ukrainian believers perceive the negative position of the Holy Council of Bishops of the Serbian Orthodox Church as a whole, and yours in particular, regarding the granting of autocephaly to the Orthodox Church of Ukraine. For 27 years, Ukrainian Orthodoxy has been in a state of deepest crisis, being divided because of the selfish ambitions of the Russian Church, which seeks pan-Orthodox domination. And all these years, the Russian Church has not advanced a single step towards ending a mutual schism. Moreover, His Beatitude Patriarch Kirill stated that the borders of the Russian Church were inviolable, thus completely puzzling any attempts to resolve the Ukrainian canonical anomaly. But as soon as His All-Holiness the Ecumenical Patriarch Bartholomew took it upon himself to resolve this canonical anomaly and return millions of Ukrainians to the communion of the church, he was accused of all sorts of sins. Unfortunately, your Beatitude and some of your bishops have joined this. You accuse the Ecumenical Patriarch of allegedly interfering into the affairs of another Local Church by giving autocephaly to Ukraine. But this year you solemnly celebrate the 800th anniversary of your own, Serbian autocephaly, which was given by the Ecumenical Patriarch, despite the fact that the Serbian lands were in the canonical jurisdiction of the Ohrid Archbishop Demetrios (Chomatianos), who protested against it. You honor the first autocephalous Serbian Archbishop Sava (Nemanjić) as a saint. So why, in similar situation in Ukraine, do you support the protesters, not the requesters? You yourself have come a painful way of gaining church independence? Can your sympathy be overshadowed by momentary, political factors? You say that it is impossible to accept in communion those who have been excommunicated by anathema. But weren’t your eminent predecessors excommunicated by anathema and later accepted to church communion? We will remind that for the unauthorized proclamation of the patriarchy, the Ecumenical Patriarch Calliste anathemized King Stephan Dušan, the Patriarch of Pech Joanikije II and all Serbian clergy. But after 29 years, the Ecumenical Patriarchate recognized the Serbian autocephaly and removed the anathema. Same way as it was in Ukraine. 27 years after the establishment of the Kyiv Patriarchate, the Ecumenical Patriarch recognized the Autocephalous Church of Ukraine, moreover in the status of a metropolis. You were recognized in the status of patriarchate, i.e. in a more privileged position than us, and while you condemn us? You argue that it is impossible to accept into communion those who were ordained in schism. But didn’t, your blessed memory predecessor, in 1991 accepted in the communion Bishop Irinej (Kovacevic), who had been ordained by representatives of the then unrecognized Ukrainian Autocephalous Orthodox Church. We would remind that he was accepted without repeated cheirotonia, which means they recognized the consecration performed in the UAOC. And you, Your Beatitude, should be well aware of this, because at that time you were part of the commission that negotiated the recognition of the schismatics without additional ordinations, i.e. the same way Ukrainian bishops from previously unrecognized jurisdictions were recognized. You say that the autocephaly of the Ukrainian church is not a canonical question, but a political one. However, can you give examples when the establishment of autocephaly after the Ecumenical Councils was not influenced by political processes? In 1878, according to the Berlin Treaty, Serbia gained political independence, and in 1879, the Patriarch of Constantinople Joachim III issued a charter, by which he recognized also the autocephaly of the Serbian Orthodox Church. The charter read, in particular, that “In view of the fact that pious and God-preserved Serbia gained political independence and that pious, God-approved, graceful prince and its sovereign Milan Obrenović IV and His Grace, Archbishop of Belgrade and Metropolitan of Serbia, Mr. Michael, on behalf of honest clergy and pious people turned to us with letters and, in accordance with political independence, wished church independence as well, our humility, along with our Holy Synod of Grace Metropolitans, our fellow brothers in Holy Spirit and concelebrators, gathered ... and, by the will of the Holy Spirit, they found that their request was pertinent and agreed with the holy rules and church practices. Therefore, by the same Synodal Act, we recognize and proclaim the Serbian Church as our spiritual sister, and instruct all Orthodox Churches to recognize her as such and commemorate her with the name "Holy, Independent Church of the Principality of Serbia”. You received autocephaly a year after gaining political independence, and we waited for this event for 27 years, and you condemn us for it? You have repeatedly stated that the provision of autocephaly should occur according to the canons. Could you please clarify what exactly canons, of which Council? If we are talking about the procedure that was agreed by all the Churches before the Pan-Orthodox Council in Crete in 2016, then it was not finally adopted and approved precisely because of the absence of the Russian Church. Therefore, for the present moment there exists an “old order” according to which it is Constantinople that can independently solve such problems. You assert that secular authorities of Ukraine have no right to interfere into church matters. But did not your king Stephen Dušan, being a secular ruler, arbitrarily convene a church council in 1346 and unilaterally proclaim the patriarchal status to the Pech archdiocese? Don’t you consider him a national hero? So why don’t you allow us things that you allow yourself? You so consistently criticize the intervention of politicians into church affairs, bearing in mind the appeals of the President and the Parliament of Ukraine to the Ecumenical Patriarch, but you have never criticized the actions of the President and the Government of Russia. Not when he legalized schismatics from the Russian Orthodox Church Abroad in 2007, nor when some of the territories were taken from your church. The latter occurred in the middle of the twentieth century. After World War II and the creation of the Warsaw Pact, when you under pressure from the USSR were forced to abandon jurisdiction over Czechoslovakia, and there exist official documents about the fact: the resolution of the Holy Synod of the Serbian Orthodox Church of May 15, 1948. Do you feel a sense of pain and national humiliation because you support those who themselves took part of your canonical territory from you? You express special gratitude to Russia for your liberation from the Ottoman yoke. But we want to remind you that Ukrainians fought as part of the army of the Russian Empire. In the Russian-Turkish wars, when Serbia was liberated, participated Volynsky, Kyivsky, Tauriysky, Malorossiysky, Sumsky, Ekaterinoslavsky, Kharkovsky, Mariupolsky, Podolsky, Zhytomyrsky, Lubenskiy, Galitsky, Bugsky, Putivlsky, Chuguevsky, Izyumsky, Azovsky, Dniprovsky, Ukrainsky, Odessky, Khersonsky, Akhtyrsky and Nezhinsky regiments in which ethnic Ukrainians fought. Our ancestors gave their lives for the liberation of your country, and you do not even mention them, giving all the glory and gratitude to Russia, which is still killing Ukrainians in their own land in the Donbas. By the way, the modern Russian Federation is not officially the legal successor of the Russian Empire, therefore there are no legal grounds for any monopoly claims of Moscow for these feats. In addition, the deep reasons for the start of the Russian-Turkish war were by no means the noble motives of Russia to help the Slav brothers free themselves from the Ottoman yoke. But rather a revenge for the defeat in the Crimean War. The situation in Serbia in this large geopolitical game became only a bargaining chip and the motive for Russia's invasion of the Balkans, and not the real reason for it. You assert that Ukraine is the canonical territory of the Russian Orthodox Church. But don't you know that the canonical territory of the Moscow Patriarchate, recognized by the Council of the Eastern Patriarchs, covered only the northern territories that belonged to the Moscow tsar as of 1593, and the Kyiv Metropolis was not included into these territories? Recently, the archbishop of your church, Archbishop Jovan (Vraniškovski), confirmed this, stating that Serbia has Tomos for Macedonia, and the Russian Orthodox Church does not have any for Ukraine. You declare that the Ukrainian question should be solved only by the Russian Church, but how can we expect recognition of independence for our church from the occupier, who annexed a part of our territories? The pain of the annexation of the Crimea is commensurate with your pain about Kosovo and Metohija. Who else can understand us? Can you imagine that the question of your autocephaly would be decided by the Albanian church? But this is what you demand from us. Many believe that one of the reasons for the loyalty of the Serbian church to Russia is the enormous financial support from this state, including the construction of the largest cathedral in the Balkans - the church of St. Sava in Belgrade. But is it possible to sell Christian conscience and canonical justice for the temple? Many people wonder why a Serbian church has such a big temple, which it cannot build by its own efforts? How can you preach about the humility and the sin of vanity, and at the same time enter into a huge unpaid debt to Russia, trying to demonstrate fragile greatness at someone else's expense? Is it not a pride? The story of your Holy Church is rich in various controversial episodes. We do not blame you for this, we understand everything and with due Orthodox humility accept these pages of history. We only want you to treat us with patience and understanding and did not demand from us what you yourself couldn’t do in your time. Is this not slyness, is this not a violation of the precepts of our Lord Jesus Christ? The only possible way out of such an unpleasant situation may be the recognition by your Holy Church of its newborn sister – the Orthodox Church of Ukraine, headed by His Beatitude, Metropolitan of Kyiv and All Ukraine Epiphanius. Being loyal to the Supreme Bishop Our Lord Jesus Christ, We offer our prayers to Him for you and your people,with fraternal Christian love, Dmytro Horyevoy and Tetyana Derkatch Non-government organization “Religious Security Center”, Kyiv, Ukraine.

Source: Cerkvarium

*(SRB)*

Отворено писмо Центру за верску безбедност, који управља интернет пројектом Cerkvarium, Патријарху Иринеју и Архијерејском сабору Српске православне цркве

Архиепископу пећком, Митрополиту београдско-карловачком, Патријарху српском Иринеју Архијерејском сабору Српске православне цркве Ваше Блаженство! Ваша Високопреосвештенства!   Уз дубоко жалост и бол, украјински верујући су примили негативан став Архијерејског сабора Српске православне цркве у целини, а посебно Ваш, у односу на признање аутокефалности Православној цркви Украјине. Већ 27 година украјинско православље је било у стању најдубље кризе, подељено због себичних амбиција Руске цркве, која тражи свеправославну доминацију. И све ове године, Руска црква није направила ни један корак ка окончању међусобног раскола. Штавише, патријарх Кирил је истакао да су границе Руске цркве неповредиве; и то коначно ставља у ћорсокак сваки покушај да се разреши украјинска канонска аномалија. Али, чим је Његова Светост, васељенски патријарх Вартоломеј, преузео на себе да реши ову канонску аномалију и врати милионе Украјинаца у црквену заједницу, на њега су се обрушиле оптужбе за све могуће врсте грехова. Нажалост, томе се придружило Ваше Блаженство и неки од ваших преосвештених архијереја. Оптужујете Васељенског Патријарха да се наводно мешао у послове друге помесне цркве, дајући Украјини аутокефалност. Ипак, ове године свечано прослављате 800. годишњицу сопствене, српске аутокефалности, коју је одобрио Васељенски Патријарх, упркос чињеници да су српске земље биле канонска надлежност охридског архиепископа Димитрија (Хоматијана), који је због тога протестовао. Првог аутокефалног српског архиепископа Саву (Немањиц́а) сматрате за светитеља. Зашто онда, на примеру украјинске ситуације, подржавате оне који протестују због наше аутокефалности, а не оне који су молили за аутокефалност? Нисте ли и сâми прошли болан пут за добијања црквене независности? Могу ли ваше симпатије бити засењене тренутним политичким факторима? Кажете да је немогуће примити у заједништво општења одлучене анатемом од Цркве. Али зар ваше преосвештене претходнике нису анатемисали и потом их ипак прихватили у црквено заједништво? Подсетимо се да је, за неовлашћено проглашење патријаршије, васељенски патријарх Калист ставио под анатему краља Стефана Душана, пећког патријарха Јоаникија и целокупно српско свештенство. Међутим, након 29 година, Васељенска патријаршија је препознала српску аутокефалност и уклонила анатему. На исти начин као у Украјини. Након оснивања Кијевске патријаршије пре 27 година, Васељенски Патријарх је признао Украјинску аутокефалну цркву у статусу митрополије. Вама признају статус патријаршије, тј. у привилегованијем положају сте од нас, али ипак нас осуђујете? Ви тврдите да је немогуће прихватити заједништво с онима који су рукоположени у расколу. Али, ваш благословени претходник је 1991. године примио у заједништво епископа Иринеја (Ковачевића), кога су хиротонисали представници тада непризнате Украјинске аутокефалне православне цркве. Напоменимо, да су епископа Иринеја прихватили без поновљеног рукоположења у СПЦ, што значи да су признали рукоположење које је обављено у УАПЦ-у. Ви, Ваше Блаженство, треба да будете свесни тога, јер сте у то време били део комисије која је преговарала о признавању расколника без додатних хиротонија, тј. на исти начин као што су сада признали украјинске епископе из раније непризнатих јурисдикција. Ви кажете да аутокефалност Украјинске цркве није канонско питање, већ политичко питање. Међутим, можете ли навести примере када на успостављање аутокефалности, након Васељенских сабора, нису утицали политички процеси? Године 1878, према Берлинском уговору, Србија је стекла политичку независност, а 1879. године цариградски патријарх Јоаким III издао је повељу, којом је признао аутокефалност Српске православне цркве. У писму се посебно истиче: “С обзиром на чињеницу да је побожна и Богом очувана Србија стекла политичку независност и да су се побожни, Богом одобрен, већ постојећи њен кнез Милан Обренович IV, и Његово Преосвештенство, Митрополит београдски и Митрополит српски, г. Михаило, у име часног клира и побожног народа нама обраћали с писмима и у складу с политичком независношћу пожелели и црквену независност, с нашом у Светом Духу љубезном браћом и саслужитељима, ми смо се сабрали… и по вољи Светог Духа нашли да је њихов захтев релевантан и да се слаже са светим канонима и црквеном праксом. Стога, истим синодалним актом, признајемо и проглашавамо Српску цркву за нашу духовну сестру и поверавамо свим православним црквама да је признају и да је помињемо под називом ‘Света, самостална Црква Кнежевине Србије’". Дакле, добили сте аутокефалност годину дана након што сте стекли политичку независност, а ми смо чекали овај догађај 27 година; и ви нас осуђујете због тога? Посебну захвалност изражавате Русији за ослобођење од османлијског јарма. Али желимо да вас подсетимо да су се Украјинци борили као део војске Руске царевине. У руско-турским ратовима, када је ослобођена Србија, учествовали су Вољински, Кијевски, Таврически, Малоросијски, Сумски, Екатеринославски, Харковски, Мариупољски, Подољски, Житомирски, Лубенски, Галицки, Бугски, Путивљски, Чугуевски, Изјумски, Азовски, Дњепровски, Украјински, Одески, Херсонски, Ахтирски и Нежински пукови у којима су се борили етнички Украјинци. Наши преци дали су своје животе за ослобођење ваше земље, а ви их чак ни не помињете, дајући сву славу и захвалност Русији, која и даље убија Украјинце у својој земљи – у Донбасу. Иначе, модерна Руска Федерација није званично правни наследник Руске царевине, тако да нема законског основа за било какве монополске захтеве Москве за ове подвиге. Осим тога, дубоки разлози за почетак руско-турског рата нипошто нису били племенити мотиви Русије да помогне словенској браћи да се ослободе османлијског јарма. Него – освета за пораз у Кримском рату. Ситуација у Србији у овој великој геополитичкој игри постала је монета за потусуривање и изговор руске инвазије на Балкан, а никако искрени разлог. Ви тврдите да је Украјина канонска територија Руске православне цркве. Али зар не знате да је канонска територија Московске патријаршије, коју је признао Сабор Источних Патријарха, покривала само северне територије у власништву Московског краљевства од 1593. године, а Кијевска митрополија није била део ових територија? Недавно је то потврдио архијереј ваше Цркве, архиепископ Јован (Вранишковски), наводећи да Србија има Томос за Македонију, а Руска православна црква за Украјину – нема. Ви изјављујете да украјинско питање треба да решава само Руска црква, али како можемо очекивати признање наше црквене независности од окупатора, који је анектирао део наших територија? Наш бол због анексије Крима је сразмеран вашем болу због Косова и Метохије. Ко нас, ако не ви, још може разумети? Можете ли замислити да о питању ваше аутокефалности одлучује Албанска црква? Управо то је оно што тражите од нас. Многи сматрају да је један од разлога лојалности Српске цркве Русији огромна финансијска подршка ове државе, укључујући и изградњу највећег саборног храма на Балкану – цркве Св. Саве у Београду. Али да ли је могуће продати хришћанску савест и канонску правду за храм? Многи се питају зашто Српска црква има тако велики храм, који се не може градити сопственим напорима? Како можете проповедати о понизности и греху сујете и истовремено ући у огроман неплаћени дуг према Русији, покушавајући показати своју крхку величину на туђи трошак? Није ли то гордост? Историја ваше Свете Цркве богата је различитим контрадикторним епизодама. Ми вас не кривимо за то, напротив, ми разумемо и православном понизношћу прихватамо ове странице историје. Ми само желимо да нас третирате са стрпљењем и разумевањем и да не захтевате од нас оно што сâми нисте могли својевремено учинити. Није ли то лукавство, зар то није кршење завета Господа нашега Исуса Христа? Једини могући излаз из тако непријатне ситуације може бити признање ваше Свете Цркве своје новорођене сестре – Православне цркве Украјине, на чијем челу је Његово Блаженство, Митрополит кијевски и целе Украјине Епифаниј. Остајући верни Врховном Архијереју Господу Исусу Христу, молитвено се обраћамо Њему за Вас и ваш народ, са братском хришћанском љубављу,  Дмитриј Горевој и Татјана ДеркачЈавна организација Центар за верску безбедност, Кијев ‒ Украјина.

Извор: Cerkvarium

*(UKR)*

Відкритий лист Центру релігійної безпеки, який керує інтернет-проектом Cerkvarium, до Патріарха Іринея та Архієрейського Собору Сербської Православної Церкви

Архієпископу Печському, митрополиту Белград-Карловацькому, Патріарху Сербському Іринею Архієрейському Собору Сербської Православної Церкви Ваше Блаженство! Ваші Високопреосвященства! З глибоким сумом і болем українські віруючі сприйняли негативну позицію Архієрейського собору Сербської церкви в цілому, і Вашу зокрема, щодо надання автокефалії Православній Церкві України. Ось вже 27 років українське православ'я було в стані глибокої кризи, перебуваючи розділеним через егоїстичні амбіції Російської церкви, яка прагне всеправославного панування. І всі ці роки Російська церква не просунулася ані на крок до припинення взаємного розколу. Більш того, його Блаженство патріарх Кирил навіть заявив, що кордони Російської Церкви непорушні, і це остаточно завело у глухий кут будь-які спроби вирішити українську канонічну аномалію. Але як тільки його Всесвятість Вселенський патріарх Варфоломій взявся вирішити цю канонічну аномалію та повернути до церковного спілкування мільйони українців, на нього обрушилися звинувачення у всіляких гріхах. На жаль, до цього приєдналися і Ваше Блаженство, і деякі з ваших преосвященних. Ви звинувачуєте Вселенського патріарха в тому, що він нібито втрутився у справи іншої Помісної Церкви, надавши Україні автокефалію. Але цього року ви урочисто святкуєте 800-річчя власної, Сербської автокефалії, яку дав Вселенський патріарх, незважаючи на те, що сербські землі були в канонічній юрисдикції автокефального Охридського архієпископа Димитрія (Хоматіана), який протестував проти цього. Першого автокефального Сербського архієпископа Саву (Неманича) ви почитаєте святим. Так чому ж у дзеркальній українській ситуації ви підтримуєте протестуючих, а не тих, хто просить? Ви ж самі пройшли болючий шлях здобуття церковної незалежності? Невже ваше співчуття можна затьмарити сьогочасними, політичними факторами? Ви говорите про те, що не можна прийняти у спілкування відлучених від церкви через анафему. Але хіба ваших преосвященних попередників не піддавали анафемі і не приймали потім у церковне спілкування? Нагадаємо, що за самовільне проголошення патріархату Вселенський патріарх Калліст наклав анафему на короля Стефана Душана, Печського патріарха Іоаннікія та все сербське духовенство. Але через 29 років Вселенський патріархат визнав Сербську автокефалію та зняв анафему. Так само, як це було і в Україні. Через 27 років після заснування Київського патріархату Вселенський патріарх визнав Українську автокефальну церкву, причому в статусі митрополії. Вас визнали у статусі патріархату, тобто в більш привілейованому становищі, ніж нас, і Ви при цьому засуджуєте нас? Ви стверджуєте, що не можна приймати у спілкування тих, хто був висвячений у розколі. Але хіба не ваш блаженної пам'яті попередник в 1991 р. прийняв у спілкування єпископа Іринея (Ковачевіча), якого було висвячено представниками невизнаної тоді Української Автокефальної Православної Церкви. Нагадаємо, що прийняли його без повторної хіротонії, а значить, визнали хіротонію, здійснену в УАПЦ. Вам, Ваше Блаженство, це повинно бути добре відомо, адже Ви на той момент входили до складу комісії, яка проводила переговори з приводу визнання розкольників без додаткових хіротоній, тобто так само, як і визнали українських єпископів з раніше невизнаних юрисдикцій. Ви говорите, що автокефалія української церкви є питання не канонічне, а політичне. Однак чи можете ви навести приклади, коли на утвердження автокефалій після Вселенських соборів не впливали політичні процеси? У 1878 р. за Берлінським договором Сербія отримала політичну самостійність, а в 1879 р. Константинопольський Патріарх Іоаким III видав грамоту, якою визнав і автокефалію Сербської Православної Церкви. У грамоті, зокрема, писалося: «З огляду на те, що благочестива і Богом збережена Сербія отримала політичну незалежність і що благочестивий, Богом затверджений, премилостивий князь її государ Мілан Обренович IV і преосвященний Архиєпископ Белградський і Митрополит Сербії пан Михайло, від імені чесного кліру і благочестивого народу звернулися до нас з листами і згідно з політичною незалежністю побажали і церковної незалежності, наша мірність разом зі святим нашим Синодом преосвященних митрополитів, нашим по Святому Духу люб'язним братом і співслужителем, зібралися ... і, з волі Святого Духа, знайшли, що прохання їх доречне і зі святими правилами і церковною практикою згідно. Тому і надалі цим же Синодальним актом Церкву Сербську визнаємо і проголошуємо за духовну нашу сестру, а всім Православним Церквам доручаємо визнавати її за таку ж і поминати її ім'ям «Свята, самостійна Церква князівства Сербського». Ви отримали автокефалію через рік після здобуття політичної незалежності, а ми чекали на цю подію 27 років, і ви нас за це засуджуєте? Ви неодноразово заявляли, що надання автокефалії має відбуватися за канонами. Чи не могли б ви уточнити, за якими саме канонами, якого собору? Якщо мова йде про ту процедуру, яка була узгоджена всіма Церквами перед Всеправославним собором на Криті в 2016 році, то вона не була остаточно прийнята і затверджена саме через відсутність Російської церкви. Тому на даний момент існує «старий порядок», за яким саме Константинополь може самостійно вирішувати такі питання. Ви стверджуєте, що світська влада України не має права втручатися у церковні справи. Але чи не ваш король Стефан Душан, будучи світським правителем, самочинно скликав церковний собор в 1346 року і односторонньо проголосив патріарший статус Печської архієпископії? Чи не його ви шануєте як національного героя? Так чому ж тоді те, що ви дозволили собі, ви не дозволяєте нам? Ви так послідовно критикуєте втручання політиків у церковні справи, маючи на увазі звернення Президента і Парламенту України до Вселенського патріарха, але ніколи не критикували дій Президента та Уряду Росії. Ані коли він легалізував розкольників з РПЦЗ у 2007 р., ані коли у вашої церкви забрали частину територій. Останнє відбулося в середині ХХ століття. Після II Світової війни та створення Варшавського блоку, ви під тиском СРСР змушені були відмовитися від юрисдикції над Чехословаччиною, про що є офіційні документи ‒ постанови Священного Синоду Сербської Православної Церкви від 15 травня 1948 року. Чи не відчуваєте ви почуття болю та національного приниження від того, що ви підтримуєте тих, хто сам відібрав у вас частину вашої канонічної території? Ви висловлюєте особливу подяку Росії за звільнення від османського ярма. Але ми хочемо вам нагадати, що в складі армії Російської імперії воювали і українці. У російсько-турецьких війнах, коли було звільнено Сербію, брали участь Волинський, Київський, Таврійський, Малоросійський, Сумський, Катеринославський, Харківський, Маріупольський, Подільський, Житомирський, Лубенський, Галицький, Бузький, Путивльський, Чугуївський, Ізюмський, Азовський, Дніпровський, Український, Одеський, Херсонський, Охтирський і Ніжинський полки, в яких воювали етнічні українці. Наші предки віддавали свої життя за звільнення вашої країни, а ви навіть не згадуєте про них, віддаючи всю славу і подяку Росії, яка і зараз вбиває українців на їхній власній землі на Донбасі. До речі, сучасна Російська Федерація офіційно не є правонаступницею Російської Імперії, тому юридичних підстав для будь-яких монопольних претензій Москви на ці подвиги немає. Крім того, глибинними причинами початку російсько-турецької війни були аж ніяк не благородні мотиви Росії допомогти братам-слов'янам звільнитися від османського ярма. А саме реванш за поразку у Кримській війні. Ситуація в Сербії у цій великій геополітичній грі і стала лише розмінною монетою та приводом для вторгнення Росії на Балкани, а не істинною його причиною. Ви стверджуєте, що Україна ‒ це канонічна територія Російської Православної Церкви. Але хіба ви не знаєте, що канонічна територія Московського патріархату, визнана собором Східних патріархів, охоплювала лише північні території, якими володіло Московське царство станом на 1593 рік, і Київська митрополія до цих територій не входила? Нещодавно архиєрей вашої церкви архиєпископ Іоанн (Вранішковський) підтвердив це, заявивши, що у Сербії є Томос на Північну Македонію, а у РПЦ на Україну ‒ немає. Ви стверджуєте, що українське питання має вирішувати тільки Російська Церква, але як ми можемо чекати визнання нашої церковної незалежності від окупанта, який анексував частину наших територій? Біль від анексії Криму співмірний з вашим болем за Косово та Метохію. Кому як не вам зрозуміти нас? Чи можете ви собі уявити, що питання вашої автокефалії вирішувалося б Албанської церквою? Але ж подібного ви вимагаєте від нас. Багато хто вважає, що однією з причин лояльності Сербської церкви до Росії є величезна фінансова підтримка від цієї держави, у тому числі і на будівництво найбільшого собору на Балканах ‒ храму св. Сави у Белграді. Але хіба можна за храм продавати християнську совість і канонічну справедливість? У багатьох виникає подив, навіщо Сербській церкві такий великий храм, побудувати який вона власними зусиллями не може? Як можна проповідувати смирення та засуджувати марнославство, і одночасно входити у величезний неоплатний борг перед Росією, намагаючись продемонструвати свою крихку велич за чужий рахунок? Хіба це не гординя? Історія вашої Святої Церкви багата на різні суперечливі епізоди. Ми не звинувачуємо вас за це, ми все розуміємо і з належним православним смиренням приймаємо ці сторінки історії. Ми лише хочемо, щоб ви ставилися до нас з терпінням і розумінням і не вимагали від нас того, що не змогли свого часу зробити самі. Хіба це не лукавство, хіба це не порушення заповітів Господа нашого Ісуса Христа? Єдино можливим виходом з такої неприємної ситуації може бути визнання вашої Святою Церквою її новонародженої сестри ‒ Православної Церкви України на чолі з Його Блаженством митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм. Перебуваючи у вірності Верховному Архієреєві Господу нашому Ісусу Христу, підносимо до Нього наші молитви за Вас і ваш народ, з братською християнською любов'ю,   Дмитро Горєвой і Тетяна Деркач Громадська організація «Центр релігійної безпеки», Київ, Україна.

Джерело: Cerkvarium